19-річна кропивничанка, третьокурсниця Національного медичного університету імені Богомольця Софія Козуб мріє дізнатися, що таке “студентське життя”. Перші два курси навчання відбувалося онлайн через коронавірус. Нині вона – фельдшерка в батальйоні Української добровольчої армії. Батько дівчини – на фронті, вона вирішила теж бути корисною під час війни. Суспільному розповіла, чого боїться найбільше.
Зі слів Софії, з 14 років навчалася тактики, з 15-ти – парамедицині, їздила на вишколи. На свою першу двотижневу ротацію – в Авдіївку, що на Донеччині – поїхала влітку 2021 року, коли їй було 18: “Працювала в госпіталі, бо хотіла себе перевірити, чи не боюся крові й іншого. Була асистентом на абдомінальних операціях. Зрозуміла, що я того всього не боюся, можна далі працювати”.
Нині її підрозділ Української добровольчої армії – частина 28-ї бригади Збройних сил України.
В зоні бойових дій дівчина допомагає евакуювати поранених: “Нам привозять хлопців з бойових позицій, ми їх евакуйовуємо далі – або в лікарню, або в госпіталь”.
Евакуація, зі слів фельдшерки – це фізично і морально важкий процес: “Була евакуація, коли ми передали в лікарню хлопчика з важким пораненням, він ще дихав, та, поки їздили за іншим пораненим, він помер. Все, що відбувається навколо мене зараз, воно все залишається в серці. Все залишає дуже великий відбиток. Я намагаюся абстрагуватися в процесі роботи, але ввечері, коли лягаю спати, це все наздоганяє мене”.
У Кропивницький дівчина приїхала на п’ять днів: “Мені тут важче ніж там. Тут приходить в голову купа думок, починаєш все-все обдумувати. Найбільший страх – побачити смерть побратимів, з якими я пройшла довгий шлях, які стали мені сім’єю”.
В підрозділі, сказала, до неї ставляться не лише як до медика, а й як до психолога. Побратими розповідають Софії про свої особисті проблеми.
Найперша мрія дівчини – перемога України і повернення до нормального життя: “Я дуже скучила за періодом, коли мої рідні були разом. Нині ж сестра і мама – у Кропивницькому, а ми з татом – на Миколаївському напрямку. І студентське життя хочеться відчути нарешті”.