Артилерист Юрій Солиган: українських піхотинців героями, наголошує на важливості роботи артилерії й хотів би попрацювати з новітніми зразками озброєння на фронті, – Його історію розповідає.
Юрій Солиган у війську служить з 2014 року. Тоді чоловіка мобілізували у 80-ту десантно-штурмову бригаду, в мінометну батарею. Спочатку воював на посаді водія, а згодом виконував різні завдання.
“У мене був і залишився дуже класний командир, – розповідає Юрій Солиган. – Попри те, що я ніколи не служив в армії, за місяць навчання у 2014-му вільно володів усіма зразками зброї, які були у львівських десантників. Мав класні навчання, хочу відзначити свого командира Миколу Погребного, який приділив багато часу для того, щоб ми заїхали на фронт ще 2014 року як професійні військові”.
За тиждень до 24 лютого подзвонив командир і сказав день, коли почнеться повномасштабне вторгнення
Через рік Юрій Солиган демобілізувався і потрапив в оперативний резерв бригади. Але досвід АТО чоловікові знадобився для боротьби під час повномасштабного вторгнення. Адже 26 лютого артилерист уже був у військовій частині.
“Мені ще за тиждень до 24 лютого подзвонив командир і сказав день, коли почнеться повномасштабне вторгнення, – пригадує Юрій Солиган. – Тож попросив передзвонити до всіх, з ким тримав зв’язок, сказав, що нас чекають через 24 години після того, як оголосять офіційно мобілізацію. Після 24 лютого мені дуже знадобився досвід першого року війни. Я прийшов уже досвідченим артилеристом і міг виконувати більш складні бойові завдання”.
На фронті Юрій Солиган почав працювати із самохідною артилерійською установкою “Гвоздика”. За словами воїна, це радянський зразок техніки, який вони вважали дуже ефективним, доки на фронт не заїхала сучасна техніка країн НАТО. Але й концентрація бойових дій абсолютно відрізняється від того, що було у 2014 році.
“Дуже велика концентрація бойових дій та артилерійських обстрілів, – каже Юрій Солиган. – Дуже велика концентрація артилерійських обстрілів з нашого боку та від росіян. Я думаю, що навіть Друга світова війна не бачила таких інтенсивних та серйозних бойових дій, які зараз тривають на території України. Пам’ятаю перші місяці протистояння у Миколаївській області. Ми почали від Вознесенська. Для мене більш яскраві бої, коли бачу результат для піхотного батальйону, який ми прикриваємо. Мене тішать більше їхні результати”.
Юрій розповідає, що підсумок кожного бойового виїзду – це однозначно знищена техніка ворога. Бувають танки, БМП чи БТР. Або ж машини, яка підвозять піхоту.
“Ми отримали ціль – виїхали й відпрацювали. Якщо вийшло дуже добре, нас похвалили, погано – зробили зауваження, – розповідає артилерист. – Намагаємося кожну ціль відпрацьовувати професійно й точно. Тішить листування в чаті, коли ми знешкоджуємо цілі. Хлопці навіть просять, щоб командири уточнювали, що конкретно вдалося знищити. Воно підбадьорює та підіймає настрій. Це той результат, якого очікуємо від нашої роботи”.
Було так багато знищеної техніки, що може позаздрити маленька країна Європи
Юрій Солиган брав участь у звільненні Харківщини. Зізнається: коли командир розповідав про контрнаступ, військовий відсотків на 60 був упевнений, що операція не вдасться. Тоді тривали дуже інтенсивні обстріли та напружені бої. Втім у Генштабі настільки добре спланували всі дії, що звільнення Харківщини пройшло ідеально.
“Ця операція мене приємно здивувала, – зазначає Юрій. – У росіян не було важкої техніки, та й зв’язку, як виявилося. Чи вони його не мали, чи не хотіли шукати – не знаю. Але дуже дивна була ця операція з точки зору злагодженості росіян. На що вони сподівалися? До прикладу, в одному селі нас наздогнав чоловік, місцевий. І показав на танки, які ми проїхали. Каже: “Там у підвалі росіяни обідають”. Ми пішли туди, окупанти були вражені нас побачити. Вони не сподівалися й не розуміли, як ми можемо там бути. Тобто їх ніхто не попередив”.
Окрім того, чоловіка вразила велика кількість знищеної ворожої техніки.
“Вони втікали поспіхом, – каже воїн. – Було багато полонених, мертвих росіян. Ними всі дороги були всіяні. І велика кількість спаленої техніки. Я думаю, що цій кількості знищеної російської техніки може позаздрити невеличка країна Європи. Це не 40, не 50, не 70 і навіть не 100 машин. І це робота нашої артилерії. Під час контрнаступу на Харківщині всі овації – Генштабу і нашим піхотинцям. Для мене піхота – герої. Артилеристам трохи простіше, адже маємо бойові машини, в яких можна від дощу сховатися, які можна нагріти й зігрітися там, а піхота – насправді герої”.
Дивно, що 140 мільйонів не можуть закрити рота одному діду, який вирішив хоронити їх тисячами
Юрій Солиган переконаний: зараз триває війна технологій. Сучасні зразки озброєння на війні вражають, а робота артилерії дуже важлива.
“Я можу з упевненістю сказати, що авіація на сьогодні не є настільки ефективною, як артилерія. Те, що можливо зробити у цій війні сучасними зразками озброєння, – вражає, – наголошує Юрій Солиган. – Мені хотілося б спробувати попрацювати з цією зброєю. Але зараз є багато новостворених бригад, які воюють з натовським озброєнням. А ми з чим були з кінця лютого, з тим і залишилися. Хоча наша зброя теж добре влучає у цілі”.
Воїн каже, що не може збагнути мети росіян у цій війні.
“Якісь диктаторські забаганки старого. Для мене дивно, що 140 мільйонів не можуть закрити рота одному діду, який вирішив хоронити їх тисячами. У нас є мета, в нас є наші кордони й наша держава. Я бачу, що ворог дуже ослаблений, але швидко завершити цю війну поки що не вдасться”, – додає він.