17 листопада у Свято-Михайлівському кафедральному соборі попрощалися із двома військовими – Сергієм Солошаком та Максимом Бугирою, – які загинули в боях за Україну.
Директорка Житомирського міського центру соціальних служб Ольга Юрченко розповіла, що Максим Бугира народився у 1984 році у селі Межирічка Житомирського району. Хлопець рано втратив обох батьків.
“Так трапилося, що, коли він був ще підлітком, його батьки пішли з життя. Максим спочатку навчався у загальноосвітній школі Межирічки, а закінчував навчання уже в Бердичівській школі-інтернаті. Після того він закінчив з відзнакою Бердичівське вище професійне училище. Мріяв вчитися далі, але служба в армії перервала його мрії. Він дуже пишався тим, що службу у Збройних силах України проходив у Житомирському військовому інституті ім. С.П. Корольова. Максим був щасливим татусем чотирьох донечок, які дуже любили свого тата”, – каже Ольга Юрченко.
За словами Ольги Юрченко, Максим Бугира пішов до військкомату після початку російського повномасштабного вторгнення – вже 27 лютого він поїхав виконувати бойові завдання. Для нього це було не вперше – упродовж 2014-2015 років Максим уже ставав на захист України.
26 березня 37-річний Максим загинув від кулі снайпера. Доставити тіло нашого героя та поховати його змогли тільки зараз.
“Максим загинув під час штурму населеного пункту Кам’янка Ізюмського району Харківської області, – розповідає вдова військового Ганна Бугира. – Тоді дуже багато хлопців полягли. Територія була під окупацією. У вересні територію звільнили, і першого листопада я знайшла свого чоловіка”.
“Дуже шкода. Він у мене виріс. З моїми хлопцями. Дуже любив людей, працю. Виріс у колгоспі, де батьки працювали”, – каже рідна тітка Максима Ганна Шиманська.
17 листопада попрощалися і ще з одним загиблим військовослужбовцем Сергієм Солошаком, який у липні пішов на фронт добровольцем.
“Сергій народився у 1986 році в Житомирі. Навчався у нашому екологічному ліцеї. Він дуже любив точні науки, тому після сьомого класу пройшов конкурс і став учнем ліцею при нашій житомирській Політехніці, – говорить директорка Житомирського міського центру соціальних служб Ольга Юрченко.
“Закінчив Політехнічний інститут і працював у Києві. Грав на музичних інструментах, реставрував їх”, – розповіла мама загиблого воїна Віра Солошак.
“Він мав особливий талант: до чого доторкався – створював дива своїми руками, – розповідає сестра загиблого воїна Тетяна Бородовська. – Брав шматок дерева і випалював його так, що з дерева поставали декоративні вази, картини. Коли розпочалася ця масштабна війна, брат сказав: “Хто ж, як не я? Я мушу йти, щоб захищати той світ, в якому ми жили”. А ми жили, дуже тісно спілкуючись. Ми постійно десь подорожували. Він дуже любив природу і створював електровелосипеди, щоб не забруднювати навколишнє середовище”.
Сергій був прекрасною, світлою людиною – він дуже хотів жити і творити красу, каже батько загиблого воїна Володимир Солошак.
Загинув Сергій Солошак сьомого листопада у бою, захищаючи населений пункт Терни Донецької області.