Skip to main content

Як родина військового з Одещини оговтується після його смерті

“Ми собі планували пенсію, життя та старість” Розвідник 28 окремої механізованої бригади Геннадій Тихонов загинув 14 серпня на Миколаївщині. Разом з побратимами вони воювали на Херсонському напрямку. На згадку про чоловіка у […]

“Ми собі планували пенсію, життя та старість”

Розвідник 28 окремої механізованої бригади Геннадій Тихонов загинув 14 серпня на Миколаївщині. Разом з побратимами вони воювали на Херсонському напрямку. На згадку про чоловіка у родині залишився прапор України, яким накривали загиблого під час поховання. Як дружина та син реабілітуються після смерті чоловіка та батька — дізнавалась знімальна група Суспільного.

Геннадій Тихонов загинув під час мінометного обстрілу у селі Прибузьке, що на Миколаївщині. 5 березня чоловік добровільно пішов до військкомату, адже мав бойовий досвід в АТО у 2015-2016 роках.

“Ми, звичайно, говорили, я була проти. Мовляв, може ти подумаєш, хіба окрім тебе більше ніхто не може. Він сказав: “Ні, я хочу, щоб мій син жив в нормальній країні. Якщо я не піду, то хто піде?”. Ми собі планували пенсію, життя та старість, вступ дитини до Вишу, кожен працював на мирній роботі, займався своїми справами”, — розповідає дружина загиблого Зореслава Тихонова.

Спочатку разом з побратимами Геннадій служив на Херсонському напрямку.

“Їхня позиція була між Миколаєвом та Херсоном. Вони займали якусь територію, потім відступали. Останнє — це був самий край Херсонської області, село Олександрівка. Коли вони виходили, то замінували Олександрівку, і тоді Геннадій мені подзвонив і сказав: все, Херсонська область не наша”, — згадує Зореслава.

Подружжя прожили у шлюбі 15 років, у чоловіка залишився син-дев’ятикласник Марк.

“Це було його рішення. Я не втручаюсь в його життя. Це було виключно його рішення. Сумую сильно за ним. Є бажання — піти служити як батько”, — ділиться син загиблого Марк Тихонов.

Після поховання чоловіка Зореслава реабілітується, але згодом, каже, повернеться до волонтерської діяльності, аби робити все задля перемоги України у війні.

“Звичайно, ми не подаємо виду, не рвемо волосся на голові, не ридаємо постійно, тому що треба далі жити. Але всередині стан холодцю. Думаю, у дитини теж. Я не думаю, що син відійшов. Це я — доросла жінка, змушую себе зрозуміти, що життя змінилось”, — каже Зореслава Тихонова.