Востаннє гімн України прозвучав для солдата, Громада віддала шану подвигу старшого солдата Вiталiя Мулька

На по­ро­зі вже дру­га зи­ма пов­но­мас­штаб­но­го втор­гнен­ня. Дру­га зи­ма ве­ли­ких втрат… І ни­ні, 21 лис­то­па­да, Ше­пе­тів­ка зно­ву про­ща­ла­ся із Ге­ро­єм ро­сій­сько-ук­ра­їнсь­кої вій­ни Ві­та­лі­єм Муль­ком. Цього дня Гімн Ук­ра­їни зву­чав вос­таннє для на­шо­го Ге­роя…

Ві­та­лій Ми­ко­лайович Муль­ко на­ро­див­ся 30 трав­ня 1983 ро­ку в міс­ті Гай­во­ро­ні Кі­ро­вог­радсь­кої об­ласті в ро­ди­ні ро­біт­ни­ків На­дії та Ми­ко­ли. У 2000 ро­ці за­кін­чив міс­це­ву ЗОШ № 2.

У 18 ро­ків був приз­ва­ний до лав Зброй­них сил Ук­ра­їни. Піс­ля за­кін­чення служ­би Ві­та­лій пра­цю­ва­ти на бу­дів­ниц­тві по­міч­ни­ком кра­нів­ни­ка. Та та­ка ро­бо­та бу­ла не до ду­ші мо­ло­до­му чо­ло­ві­ку, то­му у 2006 ро­ці всту­пає до На­ці­ональ­но­го пе­да­го­гіч­но­го уні­вер­си­те­ту ім. Ми­хай­ла Дра­го­ма­но­ва у Ки­єві. От­ри­мав­ши сту­пінь ба­ка­лав­ра в ін­сти­ту­ті пе­да­го­гіч­ної ос­ві­ти та прак­тичної пси­хо­ло­гії, Ві­та­лій про­дов­жує нав­чання та у 2011 ро­ці за­кін­чує Умансь­кий дер­жавний пе­да­го­гіч­ний уні­вер­си­тет ім. Пав­ла Ти­чи­ни.

Про­фе­сій­ну ді­яль­ність Ві­та­лій по­чав у рід­но­му Гай­во­ро­ні у вiддiлi сiм’ї та мо­ло­ді. Та­кож ба­га­то пра­цю­вав на во­лон­терсь­ких за­са­дах. Та це не ля­ка­ло мо­ло­до­го спе­ці­аліс­та, ад­же він ду­же лю­бив ді­тей, був доб­рим та ми­ло­сер­дним. Пра­цю­вав у під­літко­во­му клу­бі, з діт­ка­ми-си­ро­та­ми, був ані­ма­то­ром. Ос­кіль­ки об­рав про­фе­сію вчи­те­ля, по­даль­ше про­фе­сій­не жит­тя та­кож бу­ло тіс­но пов’яза­не са­ме з діть­ми. Ця ро­бо­та при­но­си­ла Ві­та­лію за­до­во­лен­ня, мож­ли­вість зро­зу­мі­ти пот­ре­би ді­тей, до­по­мог­ти їм. Та­кож пра­цю­вав і як пси­хо­лог, про­во­див тре­нін­ги, кон­суль­ту­вав батькiв та ді­тей.

Та не ли­ше ро­бо­тою жив Ві­та­лій. Своє ко­хан­ня він знай­шов че­рез Ін­тернет. Пів­то­ра мiсяцi за­хоп­ли­во­го спіл­ку­ван­ня че­рез ме­ре­жу та те­ле­фо­ном. Пер­ша зус­тріч і Ві­та­лій з Те­тя­ною зро­зу­мі­ли, що кро­ку­ва­ти­муть по жит­тю тіль­ки ра­зом. Піс­ля од­ру­жен­ня у 2012 ро­ці мо­ло­да сім’я пе­ре­їха­ла до Ше­пе­тів­ки на бать­ків­щи­ну дру­жи­ни. Без­пе­реч­но Ві­та­лій був гар­ним сім’яни­ном. У шлю­бі з ко­ха­ною дру­жи­ною Те­тя­ною ви­хо­ву­ва­ли двох прек­расних си­ноч­ків — Мар­ка та Ми­хай­ли­ка. Са­ме во­ни, си­ни, його най­більше до­сяг­нення і щас­тя.

Си­ді­ти склав­ши ру­ки Вiталiй не міг, і то­му по­чав пра­цю­ва­ти за фа­хом пси­хо­ло­га спо­чат­ку у ди­тя­чо­му са­доч­ку «Ялин­ка», піз­ні­ше у ЗОШ № 1. Ра­зом з ос­новною ро­бо­тою у 2018 ро­ці зас­но­вує бла­го­дій­ний фонд «Центр до­по­мо­ги бать­кам та ді­тям «Ба­га­ті ми­ло­сер­дям», що спе­ці­алі­зу­єть­ся на пси­хо­ло­гіч­ній ро­бо­ті з бать­ка­ми та діть­ми, кон­суль­ту­ван­ні со­ці­аль­них пра­ців­ни­ків. Ко­ле­ги та всі, хто з ним пра­цю­вав зга­ду­ють Вiталiя, як ці­ка­ву осо­бис­тість, зав­зя­то­го у ро­бо­ті, він не бо­яв­ся вик­ли­ків та май­стер­но вправ­лявся з будь­-яки­ми си­ту­аці­ями. Пос­тій­но удос­ко­на­лю­вав­ся, ді­лив­ся дос­ві­дом та до­по­ма­гав ко­ле­гам. Ак­тивно вів ро­бо­ту у со­ці­аль­них ме­ре­жах, пос­тій­но кон­суль­ту­вав. Йому по­до­ба­лась пси­хо­ло­гія, особ­ли­во сі­мей­на, то­му у 2015 ро­ці він зно­ву ви­рі­шує нав­ча­тись. Ві­та­лій був чу­до­вим сі­мей­ним пси­хо­ло­гом, про­во­див тре­нін­ги, впра­ви був ду­же ор­га­ні­зо­ва­ним, від­по­ві­даль­ним, кре­атив­ним та оп­ти­міс­тичним.

Зран­ку 24 лю­то­го Вiталiй, як і реш­та ук­ра­їн­ців, ви­ру­шив на ро­бо­ту в Гри­цівсь­кий ін­клю­зив­но-ре­сур­сний центр, де з жов­тня 2021 ро­ку пра­цю­вав ди­рек­то­ром. Та че­рез пе­рек­ри­ту до­ро­гу до ро­бо­ти так i не зміг діс­та­тись, на­то­мість ви­ру­шив у вій­ськко­мат. З 25 лю­то­го Ві­та­лій ра­зом з поб­ра­ти­ма­ми ста­ли на за­хист кра­їни у скла­ді 1 ро­ти 2 взво­ду 88 ба­таль­йону те­ри­то­рі­аль­ної обо­ро­ни. На­віть на вій­ні чо­ло­вік не за­бу­вав про своє пок­ли­кан­ня.

За 9 мі­ся­ців вій­ни йому до­ве­ло­ся зус­трі­ти чи­ма­ло ска­лі­че­них душ, всім хо­ті­лось до­по­мог­ти тa ви­лі­ку­ва­ти. І Ві­та­лій час­то до­по­ма­гав поб­ра­ти­мам та пла­ну­вав ба­га­то ці­ка­вих про­єк­тів з ко­ле­га­ми. За­ги­нув Ві­та­лій під час мі­но­мет­но­го обс­трі­лу 15 лис­то­па­да 2022 ро­ку, за­хи­ща­ючи Бах­мут До­нець­кої об­ласті. Хоч Вiталiй i не вва­жав се­бе ге­ро­єм, та те, що він зак­рив со­бою поб­ра­ти­мів, до­во­дить про­ти­леж­не.

«Я ко­ха­ти­му те­бе зав­жди. Зус­трі­не­мось у віч­ності…», — на­пи­са­ла дру­жи­на Ві­та­лія, ко­ли діз­на­лась про за­ги­бель чо­ло­ві­ка.

Кля­тий во­рог роз­лу­чив чо­ло­ві­ка з дру­жи­ною та бать­ка з си­на­ми. Та він жи­ти­ме в їх сер­цях, в їх спра­вах та по­мис­лах, ад­же вклав у них свою лю­бов, все най­кра­ще, що він вмів: як пе­да­гог-про­фе­сі­онал, як бать­ко, і як ви­со­ко­ду­хов­на лю­ди­на.

Схилимо голови у шані та подяці.
Слава Україні!